«Сумувати за мамою і татом?А як це? Я не знаю. Любити? Я ніколи цього не відчувала… Коли щось болить або я чимось зажурена, я не маю з ким про це поговорити. Мені ніхто не читає казок, мене ніхто не цілує, коли лягаю спати. Я одна…  Я не хочу цукерок та іграшок. Найбільше в світі я хочу мати маму і тата, щоб вони любили мене по-справжньому і турбувалися про мене. Я хочу, щоб мене пригорнула до себе мама і сказала, що любить мене.  Хочу  навчитись сумувати і любити…»
     Дорогі мами, батьки, всі дорослі! Це крик маленької , осиротілої душі! Ці слова може сказати кожна дитина, яка проживає у інтернатному  закладі через те, що осиротіла, або яку через певні причини позбавили батьківського піклування. Мова про дітей, які мають свій особливий гіркий статус – мова про тих, у кого немає батьків. Таких  дітей можна порівняти з пташенятами, які не маючи власного гнізда, змушені виживати власними силами.
У всьому світі є діти-сироти, і наша країна, звичайно, не виключення.
     Тема ця гірка й болюча, адже такі діти з самого малечку не мають когось із рідних – чи то чи матері, чи то батька, а то й взагалі обох. Тому не дивно, що саме ця категорія малечі швидше дорослішає, швидше бачить наше життя таким, яким воно є насправді – і добрим, і світлим, і водночас – з усіма його великими і дрібними негараздами.
     Хоча держава дбає про них, проте найголовнішу їх потребу, на жаль, задовольнити вона не може. Це потреба в любові, турботі, щасливому дитинстві, яку може забезпечити тільки справжня сім’я.
     Для повноцінного розвитку дитині найкраще зростати в сімейній атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння.
     Державна політика щодо дітей-сиріт, яку декларує влада в Україні, вміщається в одну фразу: "Кожній дитині - по родині". Полтавський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді всебічно сприяє влаштуванню дітей-сиріт у прийомні сім'ї й дитячі будинки сімейного типу.
     Відтак, нині в полтавському районі створено 11 прийомних сімей та 2 дитячих будинки сімейного типу, де виховується 32 дитини, всі родини перебувають під соціальним супроводженням.
     В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Це — всиновлення, опіка (піклування), прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Вони забезпечують соціальний захист, захист майнових і житлових прав дитини, догляд, виховання, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилась без піклування батьків.
     Роль сім’ї для дитини є надзвичайно важливою. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності й духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, стають прикладом для наслідування, поступово прищеплюють соціальні та побутові навички, необхідні у самостійному житті.
     Діти повинні зростати в сім’ях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родині може стати інша сім’я, адже любов є найважливішою потребою усіх дітей.
     Якщо ви не байдужі і відчуваєте в собі сили допомогти маленьким «пташенятам»  віднайти своє «гніздечко» у цьому світі, навчити їх любити і сумувати, звертайтесь за будь-якою інформацією до Полтавського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді,  що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Шевченка, 7, кім. 114 та за телефоном «гарячої лінії» 2-48-00/ 56-50-40.  Можливо  зараз  у своєму ліжечку маленька сирота мріє про саме таких батьків,як ви!