СИМВОЛОМ дитинства, найдорожчих та найбезтурботніших у житті років для кожної дитини є матуся. Вона оберігає своє дитя, жаліє, лікує, вчить, дає поради, врешті-решт, просто є поруч, що так необхідно для крихітної людини. І коли з якихось причин матусі немає поруч, осиротіла маленька душа залишається наодинці зі своїми дитячими проблемами. Але, мабуть, ще гірше, коли та, найрідніша, поруч, от тільки тої материнської любові, турботи, ласки, яку покликана щедро дарувати матуся, дитина не відчуває. А інколи буває й так, що та, найрідніша, несе загрозу для здоров’я й життя малюка…

В одному з сіл нашого району живе Валентина Л. ( з етичних міркувань ім’я змінено) - багатодітна мати-одиначка. Бог подарував їй трійко чудових діток – хлопчика та дівчинку двійняток і найменшого синочка. Але не оцінила Валентина такого щедрого дарунка, якого деякі чекають роками. Не прокинувся в жінки материнський інстинкт, не переміг і здоровий глузд щодо піклування та виховання своїх дітей. Не допомогли поставити на путь істини горе-матір і багаторічні втручання районних соціальних служб, які займаються такими сім’ями. Зокрема, Полтавський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді займається з Валентиною ще з 2008 року. Директор закладу Ірина Буренко розповідає, що з того часу, коли тільки народилися старші діти, спеціалісти Центру активно включилися в роботу. Тоді жінка з малюками проживала в жахливих умовах, те приміщення, де перебували діти, навіть житлом назвати було складно. Завдяки сільському голові, Валентина отримала кімнату в гуртожитку, здавалося б, залишилося лише навести лад та жити. Але покращень не відбулося: горе-мати абсолютно не дбала про своїх діток. І ніякі зусилля, докладені спеціалістами Центру, не дали очікуваного результату. Валентину намагалися навчити готувати їсти, прати, прибирати, навіть гратися зі своїми дітками. От тільки бажання щось робити для своїх крихіток у неї так і не виникло.

Але далі ситуація ще більше загострилася – так і не навчившись дбати про двох дітей,  Валентина завагітніла знову. Народження третьої дитини – це відчутне навантаження навіть для благополучної сім’ї, тож не дивно, що першим кроком до розв’язання проблеми з боку Валентини було рішення відмовитися від дитини. Але й в цьому випадку жінку не залишили наодинці з бідою. Спеціалісти Центру, згадує Ірина Буренко, продовжили свій супровід, але вже з внесенням коректив. Після народження третьої дитини жінку направили в обласний Центр матері і дитини в Омельник – спеціалізований заклад, де є все необхідне для проживання матерів з дітьми. Пробувши більше року там, отримуючи постійну допомогу від спеціалістів закладу, все ж довелося повертатися на постійне місце проживання. І все почалося знову… Постало питання про позбавлення Валентини  батьківських прав, дітей вилучили в притулок. Але коли справа дійшла до суду, матері все ж вирішили дати шанс виправитися, а діткам – залишитися зі своєю найріднішою людиною.

Ірина Буренко розповідає, що з Валентиною постійно проводилася робота – це й бесіди, рекомендації в усіх абсолютно питаннях, спеціалісти закладу сприяли у виділенні   матеріальної допомоги, відновленні втрачених документів, надавали гуманітарну допомогу одягом та взуттям, іграшками, продуктами харчування, залучали дітей до участі в різних святкових заходах. . Доходило навіть до того, що фахівець із соціальної роботи Центру при сільській раді приходив зранку розбудити горе-матір, щоб вона дітей до садочка відвела, бо залишитися вдома з матір’ю означало для  них просидіти цілий день голодними й бездоглядними. Для Валентини ж частенько навіть писали список, за яким треба прибрати в кімнаті, помити посуд, сходити отримати вже оформлену грошову допомогу й так далі. В самої жінки бажань щось змінити, щось зробити для своїх дітей та й для себе не виникало ніколи, все що вона могла зробити – поплакати та поскаржитися на свою долю, говорить Ірина Буренко. Поясненням цьому є те, що Валентина разом зі своїми братом та сестрою виховувалися в сім’ї, де не було сформовано моральні цінності, не було прикладу належного догляду за дітьми, не було підтримки й допомоги один одному в тяжкі хвилини.  

З прикрістю відзначає Ірина Буренко, що не принесла очікуваного результату та величезна робота, проведена з Валентиною спеціалістами Центру, не допомогло, на жаль, і втручання сільської ради, громади, місцевих медпрацівників, родичів самої жінки – старання яких були направлені на виправлення ситуації.

Історія ця, на жаль, поки що не має щасливого продовження. У 2013 році відповідним службам довелося готувати друге подання на позбавлення Валентини батьківських прав. Тоді, коли вилучали дітей, на запитання, що сьогодні їли, малеча відповідала: «Абрикоси».  Далі було лікування старших діток від туберкульозу в спеціалізованому санаторії впродовж двох місяців. Потім дітей порекомендували виховувати в інтернатному закладі. Але й туди горе-мати примудрялася не водити своїх дітей. Спеціалісти ПРЦСССДМ продовжували спілкуватися з жінкою, допомагали чим могли, включали дітей до різних програм, зокрема – «Школярик» - для забезпечення необхідним канцелярським обладнанням для школи. Але вона спромоглася забрати ті набори лише через кілька місяців. Неодноразові виїзди до неї додому не увінчалися успіхом, а від сусідів й далі надходили скарги на горе-матір. Результат останнього рейду районної служби у справах дітей спільно з кримінальною міліцією минулого тижня став цілком передбаченим – дітей вже втретє забрали у Валентини.  Синочка  з високою температурою помістили до медзакладу на лікування, інших – повернули до інтернатного закладу. Цього разу, мабуть, питання про позбавлення Валентини батьківських прав буде вирішено остаточно. І хоча, звісно, зроблено це в інтересах дітей, з метою захистити їхнє здоров’я, а може і життя, вони мріють про інше – щоб матуся пригорнула, пожаліла, почитала казочку перед сном, поцілувала… Тому, переконана Ірина Буренко, негативний приклад цієї родини має лише активізувати роботу усіх служб, покликаних опікуватися проблемами дітей, об’єднати їхні зусилля для відстоювання інтересів маленьких людей, на їхнє право зростати щасливими, а це можливо  лише в справжній сім’ї…

Світлана КУДРЯ