Стаття 256-7. Вихованці дитячого будинку сімейного типу                  

     1. Вихованцями дитячого будинку сімейного типу є діти-сироти і діти, позбав­лені батьківського піклування.

     2. На влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського пік­лування, до дитячого будинку сімейного типу потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Згода дитини на влаштування її до дитячого будинку сімейного типу з'ясову­ється службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності бать­ків-вихователів і представника органу опіки та піклування, про що складається відповідний документ.

     3.   Вихованці проживають і виховуються у дитячому будинку сімейного ти­пу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I-IVрівнів акредитації - до його закін­чення.

     4.   За вихованцями дитячого будинку сімейного типу зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до дитячого будин­ку сімейного типу.

     5.   Вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров'ю та моральному вихованню.

      1.   До дитячого будинку сімейного типу можуть передаватися діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. До прийомної сім'ї може передавати­ся від п'яти таких дітей. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних.

Відповідно до п. 11 Положення про дитячий будинок сімейного типу до дитя­чого будинку сімейного типу в першу чергу влаштовуються діти, які перебува­ють між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом.

Чинне законодавство не містить ніяких істотних обмежень щодо віку дитини, яка передається до дитячого будинку сімейного типу. Основними орієнтирами є, по-перше, вік батьків-вихователів (див. коментар до ст. 256⁶), а по-друге, не­обхідність дотримуватися мінімальної різниці між віком батьків-вихователів та вихованців. Хоча це положення законодавчо стосується усиновлення, доцільно притримуватися мінімальної різниці в 15 років.

Не містить закон також ніяких обмежень щодо стану здоров'я дітей, які пере­даються до дитячого будинку сімейного типу. Разом з тим співробітники органу опіки та піклування зобов'язані попередити батьків-вихователів про стан здоро­в'я, фізичний та розумовий розвиток дітей, яких вони бажають взяти на вихован­ня та спільне проживання, надавши відповідну довідку.

     2.   Закон вимагає наявності згоди дитини на передачу її до дитячого будинку сімейного типу. Коментована стаття не встановлює мінімального віку, з досяг­ненням якого він пов'язує настання такого ступеню зрілості дитини, коли думка останньої має правове значення. Цей вік встановлюється для кожної дитини окре­мо в залежності від її фізичного, психічного та розумового розвитку. Тому думка дитини щодо передачі її до дитячого будинку сімейного типу має бути вислухана з того моменту, як тільки вона зможе її висловити, усвідомлюючи наслідки пе­редачі її до дитячого будинку сімейного типу. З метою об'єктивної оцінки рівня розвитку дитини при висловленні нею своєї думки має бути присутньою службо­ва особа закладу, в якому перебуває дитина, яка, як правило, має педагогічну чи психологічну освіту. Крім того, закон вимагає присутності батьків-вихователів та представника органу опіки та піклування.

Думка дитини має бути оформлена довідкою (див. коментар до ст. 253).

      3.   Коментована стаття не встановлює граничного віку перебування дитини у дитячому будинку сімейного типу, обмежуючись вказівкою на те, що, якщо дитина навчається у професійно-технічних, вищих навчальних закладахI—IV рі­внів акредитації, то вона може перебувати у прийомній сім'ї до його закінчення. Однак відповідно до п. 2 Положення про дитячий будинок сімейного типу вихова­нці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I—IV рівня акредитації - до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку. Таким чином, прийомні діти можуть знаходитись у прийом­ній сім'ї до досягнення ними 23 років.

Дитячий будинок сімейного типу комплектується дітьми протягом дванадця­ти місяців з дня створення. Контроль за його комплектуванням здійснює місцева служба у справах неповнолітніх.

     4. Згідно із Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуван­ня» до дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти із державних за­кладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме із дитячих будинків, будинків дитини, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх. Законодавче обмеження можливості влаштування дитини безпосередньо із родини, в якій вона перебуває, обмежує можливість роз­міщення до дитячих будинків сімейного типу дітей, які потребують термінового влаштування. Ці обмеження пояснюються вимогою оформлення соціального ста­тусу дитини - без документів, що засвідчують статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, неможливе оформлення на неї соціальної допомоги, передбаченої для вихованців дитячого будинку сімейного типу.

Інформацію про дітей, які потребують термінового влаштування, має місти­ти банк даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, який формується районними/міськими службами у справах дітей. У випадку влаштування до дитячого будинку сімейного типу збір інформації про дітей та налагодження співпраці з працівниками закладів, в яких вони перебувають, про­водять спеціалісти служб у справах дітей.

Порядок вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать­ківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм виховання регулюється Наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2007 № 302/80/49.

Відповідно до п. З Порядку вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм виховання батьки-вихователі для отримання дитини звертаються до адміні­страції відповідного закладу з письмовою заявою, до якої додаються:

-    рішення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміні­страції, виконавчого комітету міської, районної у місті ради про створення дитя­чого будинку сімейного типу та влаштування до нього дітей або про влаштуван­ня дитини до дитячого будинку сімейного типу;

-    ксерокопія паспортів батьків-вихователів, при цьому надається для ознайо­млення оригінал паспорта.

Вибуття дитини здійснюється у присутності працівника служби у справах дітей за місцем розташування закладу, працівника служби у справах дітей та пра­цівника центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за місцем створення дитячого будинку сімейного типу.

За фактом вибуття дитини адміністрацією закладу у присутності батьків-ви­хователів складається акт у чотирьох примірниках про передання дитини до ди­тячого будинку сімейного типу. Один примірник акта залишається в закладі, дру­гий примірник передається службі у справах дітей, третій - центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, четвертий - батькам-вихователям. На підставі акта про вибуття дитини до дитячого будинку сімейного типу служба у справах дітей за місцем перебування її на первинному обліку робить відмітку про місце її перебування.

     5. Відповідно до п. 12 Положення про дитячий будинок сімейного типу на кож­ну дитину, яка передається до дитячого будинку сімейного типу, органи опіки і піклування зобов'язані видати такі документи:

-    рішення органу опіки і піклування про направлення дитини для виховання та спільного проживання у дитячому будинку сімейного типу;

-    свідоцтво про народження дитини;

-    медичну довідку про стан здоров'я або витяг з історії розвитку дитини;

-    довідку (атестат) про освіту або висновок психолого-медико-педагогічної консультації про рівень розвитку дитини;

-    документи про батьків або осіб, які їх замінюють (свідоцтво про смерть, ви­рок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей);

-    довідку про наявність та місцезнаходження братів і сестер чи інших близь­ких родичів дитини;

-    опис належного дитині майна, у тому числі житла, та відомості про осіб, які відповідають за його збереження;

-    пенсійну книжку на дітей, які одержують пенсію, копію ухвали суду про стягнення аліментів.

Крім документів, вказаних у Положенні, п. З Порядку вибуття дітей із закла­дів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціаль­ного захисту дітей, до сімейних форм виховання передбачає передачу батькам-вихователям також:

-    направлення батькам-вихователям для знайомства та встановлення контак­ту з дитиною;

-    довідки про встановлення контакту між дитиною та батьками-вихователя­ми та згоду дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити, яка підписується службовою особою закладу, у якому перебуває ди­тина, працівником служби у справах дітей у присутності батьків-вихователів.

Зазначені документи передаються батькам-вихователям у оригіналі. Копії цих документів зберігаються адміністрацією відповідного закладу з додержан­ням чинного законодавства. У разі, коли на момент влаштування дитини до ди­тячого будинку сімейного типу деякі із зазначених документів відсутні, місцева служба у справах дітей зобов'язана надати їх протягом двох місяців. За достовір­ність відомостей у наданих батькам-вихователям документах відповідальність у межах своєї компетенції несуть органи опіки і піклування за місцем походження або місцем проживання дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського пік­лування, та керівник закладу, в якому перебувала дитина.

     6.   Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-пра­вових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» місцезнаходження приміщення дитячого будинку сімейного типу є місцем проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця прожи­вання в Україні» від 11 грудня 2003 року встановлює, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на закон­них підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Таким чином, діти, передані для виховання та спільного проживання до дитячого будинку сімейного типу, мають бути протягом десяти днів після прибуття до місця проживання батьків-вихова­телів зареєстровані за новим місцем проживання. В тому разі, якщо дитячому будинку сімейного типу буде надана окрема квартира або будинок, вихованці мають бути зареєстровані за місцем знаходження цієї квартири (будинку).

     7.   При влаштуванні дитини до дитячого будинку сімейного типу її батьки не звільняються від обов'язку її утримувати, а також така дитина не втрачає права на належні їй пенсію, інші соціальні виплати, а також відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника. Суми коштів, що належать вихованцям як пен­сія, аліменти, інші види державної допомоги, переходять у розпорядження при­йомних батьків і витрачаються ними на утримання вихованців.

Крім сум, які вказані у коментованій статті, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування мають право відповідно до ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та ді­тей, позбавлених батьківського піклування» на повне державне забезпечення.

Допомога на утримання таких дітей не може бути нижчою за встановлені міні­мальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.

На вихованців, які передаються до дитячого будинку сімейного типу, соціаль­на допомога призначається батькам-вихователям на кожну дитину. Така допомо­га надається у грошовій формі за заявою батьків-вихователів у порядку, передба­ченому Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 81. Якщо у дитячому будинку сімейного типу виховується більше 10 дітей, соціальна допо­мога призначається на кожну дитину-вихованця, влаштовану до 1 січня 2006 року.

Розмір щомісячної державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, по­збавлених батьківського піклування, становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. Для осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років, які навчаються за денною

формою у вищих навчальних закладах I—IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, розмір соціальної допомоги становить два про­житкових мінімуми для працездатної особи. Якщо батьки, місце перебування яких відоме, не сплачують аліменти, уповноважений орган призначає соціальну допомогу та грошове забезпечення без урахування їх суми.

У разі, коли дитині виплачуються призначені в установленому порядку пе­нсія, аліменти, стипендія чи державна допомога, розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини від­повідного віку та розміром зазначених виплат за попередній повний місяць на момент влаштування дитини у прийомну сім'ю.

Соціальна допомога виплачується щомісяця не пізніше 20 числа уповноваже­ним органом за місцем проживання дитини у дитячому будинку сімейного типу одному з батьків-вихователів через державні підприємства поштового зв'язку або перераховуються на особовий рахунок одного з батьків-вихователів у банків­ській установі за їхнім вибором.

Відповідно до п. 24 Положення про дитячий будинок сімейного типу заоща­джені протягом року бюджетні кошти вилученню не підлягають і використову­ються батьками-вихователями для задоволення потреб вихованців у наступному році.

      8. Відповідно до ст. 8 Конвенції ООН про права дитини держава зобов'язана поважати право дитини на збереження сімейних зв'язків, як передбачається зако­ном, не допускаючи протизаконного втручання. Стаття 9 Конвенції зобов'язує державу забезпечити те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судо­вим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Держава поважає право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на ре­гулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винят­ком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Вказані положення Конвенції про права дитини закріплюють пріоритет бать­ківського виховання, а також непорушність кровних зв'язків між батьками та дитиною за будь-яких обставин. Цей пріоритет є однією з засад регулювання відносин між батьками та дітьми у СК України. Стаття 153 Кодексу закріплює право батьків та дитини на спілкування (див. коментар до ст. 153), а також не ви­ключається можливість спілкування дитини з матір'ю, батьком, які позбавлені батьківських прав (див. коментар до ст. 168). Таким чином, закон надає дитині право спілкуватися з своїми кровними батьками незалежно від того, чи позбавле­ні вони батьківських прав.

Принцип непорушності сімейних зв'язків втілюється також у закріпленні за дитиною права на спілкування з іншими родичами. Коментована стаття не вста­новлює ступінь спорідненості осіб, з якими діти, передані до дитячого будинку сі­мейного типу, можуть підтримувати особисті контакти. Норми СК закріплюють право на спілкування з дитиною баби, діда, прабаби, прадіда (див. коментар до ст. 257) та рідних (повнорідних, неповнорідних) братів та сестер (див. коментар до ст. 259). Проте слід зазначити, що, якщо у дитини, яка передана до дитячого будинку сімейного типу, немає нікого з вказаних родичів, але є інші (наприклад, дядько, тітка, двоюрідні брати, сестри тощо), то орган опіки та піклування має дозволити дитині підтримувати особисті контакти і з цими родичами, якщо це не шкодить інтересам дитини і не заборонено рішенням суду.

Форми такого спілкування визначають органи опіки та піклування за пого­дженням з батьками-вихователями та за участю центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.