Стаття 8. Право на достатній життєвий рівень

«Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.»

Стаття 11. Дитина і сім’я

«Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.»

Це лише дві статті Закону України «Про охорону дитинства». Дві статті… Переважна більшість батьків, які читають цю статтю,думають: … «Ну той що?! Звичайні статті. У нашої дитини/дітей все це є, і навіть більше… І ми дбаємо про інтереси своїх дітей, а хіба може бути якось інше? Хіба що, різний рівень достатку у різних верств населення, а у дітей, відповідно, різні телефони, велосипеди, різний відпочинок, різне навчання…». І, в більшості сімей, це справді так: двоє (чи один) батьків, житло зі зручностями, свіжа їжа щодня, чистий одяг та постіль, іграшки, телефони, планшети, комп’ютери, відпочинок з батьками і т.д.

А чи задумувались ви про те, що відбувається у сім’ях, які повністю ігнорують зазначені вище статті? Що відчувають, бачать, переживають діти тих батьків, які не бажають жити згідно загальних норм та законів. І скільки часу потрібно, щоб маленьке дитя-янголя перетворити на втрачену для суспільства особу… Чому для того, щоб хтось почав рятувати дітей, обов’язково потрібен розголос, або загроза життю чи здоров’ю дитини?

На жать, такими питаннями обтяжують себе далеко не всі громади. Багато діячів/керівників досі не розуміють надважливості соціальної складової у роботі з населенням, вважаючи соціальну роботу з сім’ями чимось далеким, абстрактним, чимось придуманим… І в таких громадах завжди все прекрасно: немає домашнього чи гендерного насильства, немає торгівлі людьми, немає жорстокого поводження з дітьми, немає потреб у ветеранів, інвалідів, молоді, дітей, новонароджених, немає жодних складних життєвих обставин, немає… і крапка.

І лише тоді, коли випадок загрожує трагічними наслідками, коли з’являються побиті дружини, брудні, голодні, хворі, перелякані діти, постійно п’яні татусі (та й матусі…), лише коли до сім’ї з’їжджаються всі служби (від медиків – до поліції), от тоді згадують про Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та його роль у профілактиці й попередженні таких випадків. На жаль…

Саме такими роздумами захотілося поділитися після чергового виїзду мобільної бригади соціально-психологічної допомогиособам, які постраждали від домашнього насильствата/або насильства за ознакою статі Полтавського районного центрусоціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спільно з представниками районного відділу поліції, сектору сім’ї, молоді та спорту РДА, служби у справах дітей РДА та медичної служби. Побачивши житло, яке колись було охайною, відремонтованою хатинкою з усім необхідним, а перетворилося на зашарпану, брудну, смердючу, небезпечну для здоров’я нору, з купами не праних речей, сміття, недопалків, бруду та ще невідомо-чого у всіх кутках-закутках, побачивши малолітніх діточок, які з прекрасних квіточок перетворилися на брудних, голодних, переляканих вовченят, побачивши все це хочеться не просто говорити про критичну необхідність постійної соціальної роботи з громадою – хочеться кричати про халатність, яка призводить до неминучих втрат.

Ще не відомо, чи зможемо ми спільними зусиллями витягти родину з тієї прірви, в яку вони себе скинули, але я можу стверджувати з великою вірогідністю, що діти зазнали страждань та знущань, але завдяки спільним зусиллям усіх причетних служб, вони не будуть залишені напризволяще!

Саме такі випадки вкотре нагадують про необхідність забезпечення діяльності фахівця із соціальної роботи у кожній громаді, кожному селі. І це повинна бути не просто призначена на посаду людина, а фахівець, який зможе діяти професійно, вчасно виявляти потенційні загрози та працювати на запобігання таким ситуаціям, бо профілактика – найкращий метод лікування.

Керівник мобільної бригади

Роман Плюта